Lyrics

Сьогодні , двадцять восьмого грудня, у мене сум їбашить в хребет й остатки мозгів,
Пр їхав на службу та вже й пожалів,
Вирішив трохи відтягти цей весь біль, і вирушив до старих своїх.
Лоза з філософом - свої пацани,
Та чим все скінчиться - ніколи не скажуть вони!
Я пішов у ніч, наче в їбучий квест.
Десь там чекає щось — не знаю, що,
Та життя розриває, як мінометне ядро.

Вдома тепло, та я хуй на все забив,
Пішов туди, де кожен вже нажрався до сил.
Навідник кричить: "120-й заряджай!"
А в голові думка: "Ти вже не вдома, чувак."

Вінегрет і відбивні, бухло пливе рікою,
Розмови про війну з пиздецькою гіркотою.
Я лишився, бо хтось ще налив,
В цьому хаосі кожен хоч трохи щаслив.

Залишився тут — і нехай,
Мороз їбашить, мозок зникає.
Навідник міномета рже, як псих,
Мій новий рік почався на вогняних мінах.

Хтось із кухні горланить матюки,
Хтось у кутку вже лежить, як шмат ганчірки.
Мені хтось наливає — та всім похуй,
Тут своє життя: брудне, щире, не сухе.

Міномет гудить, як ритм серця в грудях,
Всі свої, але з кожним своя хуйня.
Кожен п'є, кожен кричить і кожен сміється,
Бо на війні по-іншому не живеться.

Залишився тут — і нехай,
Мороз їбашить, мозок зникає.
Навідник міномета рже, як псих,
Мій новий рік почався на вогняних мінах.

Міномет заряджає — бум, нахуй всіх!
Життя тут просте: виживай, як встиг.
Вінегрет, бухло і темні розмови,
Я тут залишився, бо все інше — хуйня повна.

Залишився тут — і нехай,
Мороз їбашить, мозок зникає.
Навідник міномета рже, як псих,
Мій новий рік почався на вогняних мінах.

Цей рік почався з хаосу і вогню,
Я залишився з тими, хто вижив у бою.
Всі свої, всі кричать, п'ють і матюкаються,
А я тут, бо життя лише тут розгортається.