Lyrics

Я там не жив… і не гуляв.
Бачу Оріхів два-три рази на тиждень…
Посеред ночі, а ще краще – коли сильний туман…

Автомобіль пролітає крізь нього дуже швидко.
Стрілка спідометра майже не падає нижче ста.
Кожна яма знайома водію, і я давно вивчив цю дорогу…

Я ніколи не думав про це місто,
Доки місцеві жителі не показали мені
Яким воно було до цього безглуздя.

Воно було мені чужим…
Але було вже пізно…
Очі були повні сліз.

З того часу все змінилося,
Щоразу дивлюся інакше на нього.
Очима шукаю нові рани на будівлях…
І надіюсь побачити… хоч десь вогник у вікні…
Хоча точно знаю, що його не буде.

Минулого літа, дружина сказала,
що хоче побувати в Оріхові.
Я не сперечався, яж контужений!
Що тут ще сказати?

Взяв батьківську яскраво-червону машину.
І ми поїхали удвох.

Дорогою почув:
"Та не треба туди їхати... Я була в Ірпені… Я бачила… Він теж постраждав…"

Та мене вже не спинити...
Я ще більше захотів показати їй…
Що таке Оріхів!

Що це не просто бетонні букви на в’їзді…
Зі сотнею прапорів.
Що це місто.
Хоча, щоб це побачити, треба дуже сильно прижмуритися...

Наша подорож тривала не більше п’яти хвилин.
Через усе місто, туди і назад.

Ми не на темному пікапі з ребом…
Ми на маленькій червоній машині.
Тому швидкість має бути точно більше ста…

Я вже було подумав:
"Можливо, справді дарма поїхали?"
Але ні, в машині стояла тиша,
А на зворотній дорозі…
Побігла сльоза.

Перше, що я почув:
"Я не бачила ні-хре-на!"
"В Ірпені… навіть близько такого не було…"

Проїжджаючи пост, наша поліція робить настрій:
"А ви хто?"
"А куди?"
"А звідки?"
"А чого ви там були?"
"А паролі?"
"Всі в машині військові?"

Ага, точно так…
"А документи?"

Решту – пропускають, ах ну да…
То ж червона "Фабія" на черкаських номерах
То ж точно "підарське ДРГ"…

За постом дружина вже почала говорити:
"То там військовий був… чи місцевий дідусь поїхав назустріч?"
"А це якась бабуся місцева? Як вони тут ще живуть?"

Живуть…
Якось…

Військові… чим можуть – допомагають.
Волонтери?..
Волонтери давно сюди не їздять.

Хотів би, щоб усі побували тут.
Але зараз це неможливо.
Хіба що колись…
"Після війни…"

Але тоді…
Ви вже не почуєте… звуків із місцевих околиць.
Не побачите… умов життя цивільних і військових.
Не відчуєте… цієї тиші…

Буде лише купа вцілілого бетону, залишки вулиць.

Але це вже буде…
Інше місто.

І ніхто…
Ніхто не зрозуміє його історію так…
Як ті, хто був тут…
У ці часи.