Lyrics

Не знаю чому, але рідним став,
Це місто, де я не жив і не гуляв.
Де в тумані нічному я бачу сни,
А на ранок – лише уламки стін.

Авто летить крізь темряву й пил,
Швидкість за сотню – серце застигло.
Кожна яма знайома давно,
Кожна тінь тут – немов табу.

Оріхів, у вогні і в димах,
Ти мовчиш, але я чую твій страх.
Я шукаю вікно, де горить ще вогонь,
Та лише тиша – пустий горизонт.

Вона сказала: "Я хочу туди."
Я лиш зітхнув: "То сідай, поїхали..."
Червоний авто через руїни мчить,
Та в цьому місці нема, де спинить.

"В Ірпені я вже бачила жах..."
Та вона ще не знала, що так.
Бо тут лиш каміння, що стало землею,
І місто мовчить, не питає, не клеїть.

Оріхів, у вогні і в димах,
Ти мовчиш, але я чую твій страх.
Я шукаю вікно, де горить ще вогонь,
Та лише тиша – пустий горизонт.

Вулиці стерті, мов старий малюнок,
Куди не глянь – все війною замкнуто.
Тут не почують і не розкажуть,
Як виглядало колись це місто…

На виїзді знову питання одне:
"А ви хто? А документи де?"
Червоний автомобіль – як мішень,
Та ми повертаємось. Як і завжди.

Оріхів, у вогні і в димах,
Ти мовчиш, але я чую твій страх.
Я шукаю вікно, де горить ще вогонь,
Та лише тиша – пустий горизонт.


Можливо, колись "після війни"
Сюди повернуться чужі голоси…
Та вже не почують, не зможуть відчути
Те, що навічно лишилось у суті.