Lyrics

Куплет 1]
Цей світ – як шахова дошка з нерівними фігурами,
Де діти – це пішаки, що йдуть вперед, лишаючи слід у пітьмі.
Інтернати – це фортеці, де стіни плачуть тінями,
А мрії, як привиди, губляться у лабіринтах свідомості.
Бабусі й дідусі – останні лицарі в зів'ялих обладунках,
Їхні душі – вогонь, що повільно згасає у сутінках минулого.
Діти вчаться мовчати, але їхній внутрішній голос не мовкне,
Вони вглядаються в зорі, шукаючи відповідь у безкінечності.

[Припев]
Відлуння болю розливається крізь простір мовчання,
Де дитинство – це зламана ілюзія, що ніколи не відновиться.
Їхні сльози – це невидима ріка, що протікає в потаємних куточках свідомості,
Вони прагнуть любові, але доля тримає їхні душі в холодних оковах.

[Куплет 2]
Батьки, що загрузли у темряві залежності, – це поранені титани,
Вони шукають вихід, але знаходять лише порожнечу на дні склянки.
Їхні діти – свідки краху, археологи розбитих мрій,
Що збирають уламки зруйнованих надій у свої маленькі серця.
Кожен день для них – це ніби відлік до нової битви з невідомим,
Вони крокують крізь лабіринт життя, де вихід завжди ховається в тіні.
І хоча їхній шлях позначений шрамами, вони знаходять силу в своїй слабкості,
Бо всередині них горить невгасимий вогонь надії, що світить навіть у найтемніші ночі.

[Припев]
Відлуння болю розливається крізь простір мовчання,
Де дитинство – це зламана ілюзія, що ніколи не відновиться.
Їхні сльози – це невидима ріка, що протікає в потаємних куточках свідомості,
Вони прагнуть любові, але доля тримає їхні душі в холодних оковах.

[Куплет 3]
Вони – як філософи у пошуках істини, з якою світ не хоче миритися,
Кожен їхній день – це нова теорема, що потребує доведення.
Вони вчаться знаходити сенс у безсенсовості,
Розгадувати загадки буття в тих моментах, де інші бачать лише хаос.
Їхні серця – це метафори, що викарбувані на сторінках життя,
І хай світ жорстокий, вони йдуть уперед, залишаючи позаду ланцюги страху.
Ці діти – це світанок нового світу, де темрява поступиться місцем світлу,
І одного дня вони знайдуть своє справжнє місце під сонцем, розкривши свій потенціал.

[Припев]
Відлуння болю розливається крізь простір мовчання,
Де дитинство – це зламана ілюзія, що ніколи не відновиться.
Їхні сльози – це невидима ріка, що протікає в потаємних куточках свідомості,
Вони прагнуть любові, але доля тримає їхні душі в холодних оковах.