Lyrics

Сонце хуячить в очі, ніби ножем,
Лоза з філософом знов в одному сюжеті.
"Де ми, блядь? Хто ці люди?" — Лоза ору,
Філософ тихо: "Мабуть, це наша карма, курво."

Філософ меле про вселенський баланс,
А Лоза йому: "Та йди нахєр, ти ж п’яний, як кабан!"
Печінка горить, у горлі пустеля,
"Давай, сука, налий, бо зараз буде весело!"

Лоза і філософ, два долбаних пса,
Вчора бухають, сьогодні тримаються на.
Мати летять, як ураган з їхніх вуст,
Бо нахер всіх, головне — не впасти у куст.

"Та йди ти в срку з своїм буттям, блядь!" —
Лоза вже рже, ковтає "холодненьке" до дна.
"Якщо життя хуйня, то й похмілля — мистецтво!"
Філософ мовчить, але вже блимає сердито.

Сусіди кричать: "Ви забали горлати!"
А Лоза: "Сука, ви що, не хочете братів знати?"
Філософ мовить: "Це їхні обмеження!"
І далі матюк: "Хулі ти філософ, як немає печива?"

Лоза і філософ, два долбаних пса,
Вчора бухають, сьогодні тримаються на.
Мати летять, як ураган з їхніх вуст,
Бо нахер всіх, головне — не впасти у куст.

Бридж:
"Хуй тобі в ніс, братан, за життя це!"
"Ти, сука, кажеш, ніби в тебе щось святе!"
"Святе? Святе — то горілка і сало!"
"А ну пішли всі на хуй, нам цього замало!"

Так і живуть, матюкаючись щодня,
Лоза і філософ — їх несе течія.
Поки є бухло, поки є закуска,
Їм похуй на все, крім нового ковтка.

Лоза і філософ, два долбаних пса,
Вчора бухають, сьогодні тримаються на.
Мати летять, як ураган з їхніх вуст,
Бо нахєр всіх, головне — не впасти у куст.