Lyrics

Куплет 1]
Світ цей – як невидима книга з порваними сторінками,
Діти в ньому – ляльки, що загубились у лабіринтах часу.
Інтернати – це замки з піску, які змиває хвиля байдужості,
Мрії їхні – це фрески, що зникають на стінах старих соборів.
Бабусі й дідусі – останні хранителі старих легенд,
Їхні серця – це запалені свічки в темних кімнатах минулого.
Ці діти ростуть, мов дерева в місті, де коріння не досягає землі,
Вони шукають світло, але часто знаходять лише тіні своїх страхів.

[Припев]
Тиша кричить голосніше за найгучніші слова,
Дитинство – це міраж, що розбивається об сувору реальність.
Їхні сльози – це невидимий дощ, що падає вглиб їхніх душ,
Вони мріють про любов, але доля тримає їх у кайданах мовчання.

[Куплет 2]
Батьки, що втратили себе у тумані забуття,
Залишають дітей на призволяще, мов кораблі без капітанів.
Їхні душі – це зламані компаси, що більше не вказують на північ,
А діти їхні – мандрівники, які шукають свій шлях крізь хаос.
Щодня вони розгадують загадки життя, що залишає більше питань, ніж відповідей,
Кожен їхній крок – це подорож у невідомість, де істина ховається за масками.
Вони вчаться читати між рядків реальності, де кожне слово важить як світ,
І кожен день для них – це нова сторінка у книзі, де кожен абзац – це битва.

[Припев]
Тиша кричить голосніше за найгучніші слова,
Дитинство – це міраж, що розбивається об сувору реальність.
Їхні сльози – це невидимий дощ, що падає вглиб їхніх душ,
Вони мріють про любов, але доля тримає їх у кайданах мовчання.

[Куплет 3]
Вони – як алхіміки, що шукають філософський камінь у серцях своїх,
Кожен їхній день – це експеримент з невідомим результатом.
Вони перетворюють біль у силу, а страждання у мудрість,
Вони вивчають карти життя, що не ведуть до скарбів, але ведуть до істини.
Їхні душі – це глибокі колодязі, де кожна крапля – це досвід,
І хай світ здається безжальним, вони несуть світло у своїх руках.
Ці діти – це поети, що пишуть свої історії кров’ю й сльозами,
І одного дня вони знайдуть своє місце у світі, де кожне слово має вагу.

[Припев]
Тиша кричить голосніше за найгучніші слова,
Дитинство – це міраж, що розбивається об сувору реальність.
Їхні сльози – це невидимий дощ, що падає вглиб їхніх душ,
Вони мріють про любов, але доля тримає їх у кайданах мовчання.